Мой сайт

Неділя, 27.09.2020, 22:44
Вітаю Вас Гість

Реєстрація
Вхід

Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

Особливості будови Рибальського кар'єру
 

УДК 551.7(477.63)

ОСОБЛИВОСТІ ГЕОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ

РИБАЛЬСЬКОГО КАР’ЄРУ

В.В.Манюк, ДНУ, Дніпропетровськ, Україна

Рибальському кар’єру, розташованому на південно-східній околиці м. Дніпропетровська, принесли якщо не світову то принаймні загальноєвропейську відомість так звані “мандриківські верстви”. Верстви відслонені на значній площі кар’єру і містять унікальну за повнотою, різноманіттям та збереженістю викопну фауну, типову для верхнього еоцену. Фауністичні рештки впродовж кількох десятиріч ретельно досліджувалися вченими України, Росії, Франції, Німеччини та інших країн, але роботи носили суто палеонтологічний характер і жодної спроби висвітлити особливості геологічної будови рідкісного в усіх відношеннях об’єкта геологічної спадщини, не було

Рибальське родовище докембрійських кристалічних порід вперше розвідане ще у 1932р. геологом Горбачевським. В цьому ж році затверджені запаси природного будівельного каменя у кількості 4029 тис. м3 і родовище передано до експлуатації. Пізніше, в 1956р. проведено дорозвідку родовища Філіппео Є.М., а в 1962р. Барановим А.В. з метою прирощення запасів. Річний видобуток становить 850 тис. м3 щебеню за станом на 1.01.2000р. Але не бут та щебінь, що видобуваються в кар’єрі, привертають до нього численних дослідників, викладачів, студентів та школярів. Виняткове науково-пізнавальне значення мають особливості геологічної будови кар’єра у вигляді різноманітних за петрографічним складом, характером взаємовідношень та віком кристалічних порід докембрія, виходів мандриківських верств, пісків новопетровської світи, чудового розрізу четвертинних відкладів.

Найдавнішими утвореннями в кар’єрі є кристалічні породи дніпропетровського інфракрустального ультраметаморфічного комплексу мезоархея (азовія) з абсолютним віком 3,4-3,2 млрд. років. Він являє собою складне сполучення сірих і світло-сірих гранітогнейсів та мігматитів переважно тоналітового і тронд’ємітового складу, темно-сірих (до чорних) щильних масивних або гнейсовидних амфібол-біотитових кристалосланців середнього складу та темних масивних або слабо розсланцьованих амфіболітів з численними жилами аплітових і пегматоїдних мікроклінових гранітів, з прожилками тремолітитів, актинолітитів, біотититів. В уступах кар’єру і вздовж них можна простежити складну еволюцію речовинного складу у зв’язку із неодноразовими складчастими деформаціями та багатофазність утворення різних компонентів комплексу. Широко розповсюджені палінгенні та ін’єкційно-метасоматичні мігматити з великим різноманіттям текстурних різновидів та з численними реліктовими фрагментами супракрустального субстрату. Велика площа штучного відслонення та відсутність звітрювання порід в нижніх уступах кар’єру дають можливість простежити змінення структур і текстур порід, характер контактових зон, розвинуті тут процеси біотитизації, хлоритизації, окварцювання та епідотизації, встановити наявні системи трищінуватості та визначити елементи їх залягання.

В південній та південно-східній частині кар’єру відслонено два фрагменти мандриківських верств, які залягають безпосередньо на породах докембрію в межах депресії, яка перетинає кар’єр. За віком мандриківські верстви відповідають обухівській світі верхнього еоцену і вважаються її фаціальним аналогом. Назву верстви отримали від селища Мандриківки, яке є нині частиною м. Дніпропетровська і знаходиться на продовженні згаданої вище палеодепресії. Саме тут в 1886р. при ритті колодязя в садибі німця Освальда, останній звернув увагу на велику кількість незвичайних черепашок молюсків та іншої викопної фауни і передав їх для дослідження. Але вперше подібна фауна була відкрита ще раніше, в 1882р. В.А.Домгером при спорудженні залізничного мосту через Дніпро. Впродовж багатьох десятиріч навколо проблеми віку верств, з фауною мандриківського типу точилася дискусія, завершенням якої стало остаточне визнання верхньоеоценового віку фауни і спростування інших варіантів в 1960 році.

Останню крапку в цьому питанні було поставлено після того, як латдорфська фауна західної Європи, з якою чудово співставляється мандриківська, виявилася не олігоценовою, а верхньоеоценовою [ 1] .

В Рибальському кар’єрі, який є нині єдиним місцем виходу на поверхню мандриківських верств, фауна останніх була вперше описаною в 1978 році вченими-палеонтологами ІГН ДДУ під керівництвом М.Ф.Носовського [ 3] . В роботі надаються також відомості про інші місцезнаходження мандриківської фауни за даними буріння. Унікальний фауністичний комплекс містить рештки черепашок двостулкових та черевоногих молюсків, форамініфер, остракод, поодиноких та колоніальних коралів, моховаток, а також голки морських їжаків, спікули губок, зуби акул тощо. Найпоширеніші з них гастроподи, що налічують за даними В.Л. Стефанського, яким проведені найбільш фундаментальні дослідження цієї групи, 300 видів з 25 родин [ 4] , двостулкові молюски (80 видів з 19 родин), корали, форамініфери та нумуліти. Мандриківскі верстви залягають на корі звітрювання кристалічних порід або безпосередньо на слабо звітрених породах докембрію з абсолютною відміткою підошви +38 м. Контакт чіткий, різкий, без помітного змінення складу і розмірів детритового матеріалу, з деяким збільшенням кількості глинястої фракції. Цілком природня наявність уламків кристалічних порід в зоні контакту, хоча це і стало приводом для деяких дослідників [ 2,5] припустити вторинне, льодовикове походження верств, що містять мандриківську фауну. Літологічно верстви являють собою карбонатно-детритову породу із слабо відбитим чергуванням жовтуватих і світло-сірих детритових проверстків, слабо зцементованих дрібно-детритово-карбонатним матеріалом. Проверсти відокремлені скупченнями міцних сплощених карбонатних утворень. Потужність товщі від 3,5 в південно-східному відслонені до 9,5 м в південному; абсолютна відмітка покрівлі +48,0 м

В північній частині кар’єра, в уступі з абсолютною відміткою поверхні +65,6 м, в межах вузької (до 20 м) депресії, каньоноподібно врізаної в звітрені породи кристалічного фундаменту, відслоняються піски новопетровської світи міоцену, потужністю 9,5 м. Піски, що заповнюють депресію, кварцові, світло-сірі з про верстками вохристих і червоних інтенсивно озалізнених, дрібно-середньозернисті, сипкі, місцями слабо глинясті, ущільнені, з помітною, горизонтальною верстуватістю та, інколи, з лінзовидною і перехресно-лінзовидною.

Безпосередньо ж на мандриківських верствах залягають в надзвичайно своєрідних фаціях алювіальні утворення п’ятої (хаджибейської) надзаплавної тераси Дніпра, представлені наступним розрізом (зверху вниз):

1)l,a5PII zv-dn – алювіальні, озерні відклади п’ятої, надзаплавної тераси, представлені кварцовим глинястим алевритом. Порода зовнішнє нагадує суглинок, дуже м’яка, але більш сипка і пухка, з чіткою тонкою горизонтальною, іноді хвилястою, верствуватістю, із потужністю проверстків від частки міліметра до 5 мм, світло- і жовтувато-коричневого, місцями пальового кольору. В нижній частині верстви фрагментарно залягають лінзи червоно-бурої (до червоної), в’язкої, дуже неоднорідної глини, насиченої уламками кристалічних порід (гранітів, мігматитів, амфіболітів) та світло-сірих зкремнілих пісковиків.

Уламковий матеріал дуже несортований, поряд з обкоченими гравієм і рінню часто зустрічаються кутуваті уламки, скупчення яких утворює лінзи і прошарки, потужністю до 0,6 м. Загальна потужність озерно-алювіальних відкладів – 4,0 м.

2)a5PII zv-dn – пісок кварцовий світло-сірий з проверстками вохристо-жовтого, з помітною горизонтальною і переривчасто-горизонтальною верстуватістю, дрібнозернистий, пухкий, місцями більш ущільнений. Слабо глинястий, з підвищеною кількістю рудних мінералів. Потужність – 6,5 м.

Верстви, насичені уламковим матеріалом, мають чіткий нахил на південь під кутом 150 та з азимутом падіння 1700, що співпадає з простяганням інших терас, досліджених за межами кар’єра, та вигином Дніпра, який відбитий також у простяганні схилу, на якому закладений кар’єр.

Не менш цікавим і повним, а разом з тим і своєрідним, виявився розріз субаеральних четвертинних відкладів Рибальського кар’єру, представлений чергуванням викопних ґрунтів та лесових горизонтів. Загальною закономірністю є те що всі верстви залягають з помітним нахилом (8-100) від найвищої точки рельєфу (+102,9) до знижених частин (+92,6 м). В цьому ж напрямку, тобто на південь, збільшується кількість горизонтів і більш дрібних підрозділів середньої і верхньої ланок неоплейстоцену, повністю зникають еоплейстоценові та нижньочетвертинні відклади, а саме широкинський, мартоноський і лубенський викопні ґрунти та іллічівський, приазовський і сульський кліматоліти.

Виразні ознаки гідроморфізму, а подекуди і взагалі озерного походження, притаманні приазовському та кодацькому кліматолітам, в меншій мірі –лубенському. Кодацький кліматоліт являє собою класичний педокомплекс або світу ґрунтів, представлену піскуватими, темно-сірими, черноземовидними пухкими суглинками початкової, оптимальної і заключної стадії ґрунтоутворення. В південно-східній частині Рибальського кар’єру на алювії п’ятої тераси залягає повний розріз середньо-верхньоплейстоценових відкладів, представлений кодацьким, прилуцьким, вітачевським і дофінівським викопними ґрунтами та тясминським, удайським, бузьким і причорноморським лесовими горизонтами. 

        

Таким чином, за сукупністю унікальних особливостей геологічного розрізу, або навіть одного з перелічених вище, Рибальський кар’єр гідний залучення до “Реєстру геологічних пам’яток природи загальнодержавного типу “, як об’єкт геологічної спадщини, науково-пізнавальне значення якого важко переоцінити.

Література:

  1. Клюшников М.Н. Нижнетретичные отложения платформенной части Украинской ССР. Киев: АН УССР, 1953. 403с.
  2. Новые данные о стратиграфическом положении и возрасте мандриковских слоев окрестностей г. Днепропетровска /А.А. Веселов, Б.Т. Голев, С.А. Люльева и др. – Докл. АН СССР, №5, 1974. – с.1145-1147.
  3. Новые местонахождения мандриковских слоев в районе Днепропетровска и их палеонтологическая характеристика: Зб. Стратиграфия кайнозоя и Крыма. / Носовский М.Ф., Коненкова И.Д., Барг И.М., Богданович Е.М. / Днепропетровск: ДГУ, вып. 2, 1987. с.40-48.
  4. Стефанский В.Л. К изучению фауны моллюсков мандриковских слоев Чаплинского гранитного карьера (г. Днепропетровск) / Биостратиграфия, палеонтология осадочного чехла Украины. Киев: Наукова думка, 1987. с.160-162.
  5. Широков А.З., Дисса Ф.М. О возрасте и стратиграфическом положении мандриковских слоев. / Изв. ДГИ. 1972. 58с.


Джерело: http://Науковий збірник ДНУ
Категорія: Мои статьи | Додав: Geoman (12.06.2009) | Автор: Манюк Володимир Васильович
Переглядів: 3764 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 1
0
1 floozyaleplay   [Матеріал]
test

Ім`я *:
Email *:
Код *:


Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мои статьи [2]
Пошук
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 96
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Locations of visitors to this page